Селище Іларіонове – один із найбільших населених пунктів Синельниківщини.  У самому центрі  розташована  середня  школа. Сьогодні вона нараховує 700 учнів, яких навчає  43 вчителя. У 1965 році держава подарувала дітям селища приміщення нової гарної триповерхової школи на 960 місць.

Історія нашої  школи тісно переплітається з історією рідного краю. 

 Починалося все з невеликої панської двоповерхової садиби в селі Іванівка, де в 1925 році було відкрито першу  школу. Її учні  до цього часу пам’ятають першого директора Цукермана та вислів, що був написаний на фасаді будівлі, - це вічні і святі слова великого українського поета Тараса Шевченка:

Учітеся, брати мої.

Думайте, читайте.

І чужому научайтесь,

Й свого не цурайтесь.

     У 1933-34 роках відкривається новий корпус школи у колишньому приміщенні МТС,  у якому  навчалися учні початкових класів.

Ішли роки, змінювалися покоління... За словами Григоренко Валентини Трохимівни, учениці цієї школи, тут завжди дбали про душу дитини, про світ її захоплень. У школі працювало багато різних гуртків, існувала дитяча організація, учні вчилися і мріяли...

     Учнівська родина на чолі з директором Івашенком Василем Опанасовичем.

1938 – 1939 н. р.

     Випускники 1941 року наполегливо здобували знання, будували плани на щасливе майбутнє.

      Мріям цього покоління не судилося здійснитися: на їх долю  випало тяжке випробування – війна.

 Свій випускний бал випускники 1941 року  відсвяткували лише у 1985 році, коли з ініціативи учнів школи з’їхалися до рідного селища для відзначення 40-ої річниці Великої Перемоги.

      Війна була нещадною до учнів школи, до  приміщення, до вчителів та передвоєнного директора  Слободяна Петра Степановича.

         Петро Степанович загинув у боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками під час підпільної роботи в тилу ворога. Його разом з іншими було закатовано в районі хутора Красного біля Синельникового  1942 року. Вчителі Нікіфоров А.Н., Коваленко Артем Григорович, Поліщук Петро Васильович, Утропов Олександр Федорович, Коверя Іван Григорович, Сухий Іван Михайлович, Кучерявий Михайло Михайлович, Івашенко Василь Опанасович  пройшли війну, захищаючи Вітчизну від ворога.

      Зі  спогадів жительки селища Є.Д.Черкез (Кравець),  нагородженої  медаллю «За відвагу»:

  Під час фашистської окупації в селищі діяла підпільна організація. До неї входили комсомолки Є. Д. Черкез та О.Яланська (після війни працювали вчителями). Підпільники мали радіоприймач, поширювали листівки, збирали зброю. Старшокласники Іларіонівської СШ розповсюджували листівки. Їм допомагали піонери Андрій Дердиященко, Микола Профатілов, Микола Литовченко. Двох хлопчиків Саблюка і Постнікова гітлерівці закатували.

      Приміщення навчального закладу було спалене. Уже 1943 року (одразу після звільнення селища) школа почала функціонувати в приватних будинках Кучеренків, Мороз Марії та Мороз Тетяни по вулиці Крупської , у двох будинках по вулиці Кірова, ще одна - по вулиці Садовій.

Улітку 1944 року почали ремонтувати спалену школу в с.Іванівка.  Коштів  не вистачало. Мешканці селища зносили для відбудови рідної школи хто що міг: цеглу, дошки.  Працювали всі: вчителі, учні, батьки. Приміщення початкової школи відремонтували, але воно залишилося пустим. Електричного освітлення не було. Для   опалення   використовувалися бочки з-під бензину, перероблені на плитки. Учні збирали на полі стебла соняшників, хмиз і ними опалювали приміщення школи. Зошитів не було і лише один підручник  на увесь клас.

      Вчителька Ленівенко Софія Дмитрівна згадує: «Учні приносили з дому табуретки, на яких сиділи і писали. Букварів на той час не було. Один примірник був у вчителя. Діти його переписували, вивчаючи таким чином букви».

     Із матеріалів обласного архіву: «В период Отечественной войны разрушены специальные школьные здания, и до сих пор ни одно из них не восстановлено. Особенно тяжёлое положение в Илларионовском поселковом Совете. В начальной школе занятия проводятся в три смены.»

У 1946 році по вулиці Шевченка (теперішня будівля стаціонарної  лікарні) було збудоване  ще одне шкільне приміщення.

     Після війни селище забудовується і виникла потреба в будівництві нової школи. У звіті Синельниківського відділу освіти за 1951-1952 н.р. записано: «ВНО вживає всіх заходів до того, аби в цьому році методом народної будови побудувати приміщення ще однієї школи, яке буде закінчено до початку навчального року.»

Методом народної будови громада зводить приміщення школи по вул. Чапаєва.

     Учні закладається пришкільний сад та клумби.

     Школярі разом із вчителем встановлюють паркан

     Із цього часу на території селища існує дві школи: , неповна середня школа – по вулиці Шевченка, директором якої був Кучерявий Михайло Михайлович.

По вулиці Чапаєва почала свою діяльність середня школа,  директором якої  став Поліщук Петро Васильович

Колектив учителів було визнано одним із найкращих.                                               

     Учителі й учні часто організовували екскурсії, колектив школи мав хороший вокальний ансамбль, керівником якого був Коверя Іван Олександрович

      Піонерська організація школи носила ім’я Віті Коробкова. 19 травня 1958 року до школи завітала мати Віті Коробкова.

    Перші відмінники школи:

Федорова Тамара

Алексєєва Олена

Сизько В’ячеслав

Терещенко Анатолій

Лебеденко Валентина

Один із відмінників – Сизько В’ячеслав  вступив до Дніпропетровського державного університету. Після закінчення викладав на механіко-математичному факультеті цього ж університету.

    З 1961 року директором школи   працював Лата Михайло Іванович – надзвичайно мудра і по-справжньому інтелігентна людина.                                                   

Вражало  вміння Лати М.І., підібравши  педагогічні кадри, згуртувати колектив однодумців. За багаторічну плідну працю Михайло Іванович був нагороджений ювілейною медаллю «За доблесну працю» (1970 р.) та орденом Трудового Червоного Прапора (1971р.),

      Відбудовувалося, розширювалося селище, підростали діти. І незабаром приміщення школи стало тісним для 733 учнів. У 1961 р. райвиконком приймає рішення про зведення нової школи. Для цього було виділено 4 га землі на полях Любимівського району.

     Серед учнів нової школи панував дух суперництва: кожному хотілося бути найкращим у навчанні, у випуску стінної газети, в оглядах художньої самодіяльності, в естетичному оформленні класних кімнат і зборі металобрухту та макулатури. Заходи, що проводилися в школі, були змістовними, високоідейними, старанно підготовленими. Особливо тепло і незабутньо проходили зустрічі з відомими  людьми. Учні добре пам’ятають зустріч з героєм Радянського Союзу Олексієм Петровичем Маресьєвим, актором Павлом Петровичем Кадочниковим.

Цікаво проходило змагання між класами, підсумки якого підводилися щотижня. Піонерська дружина імені Уляни Громової та комсомольська організація імені Миколи Островського неодноразово визнавалися першими у районі. Кращим учням присвоювалося почесне звання юних комунарів, їхні фотографії та імена заносилися до Книги Пошани. Починалася вона зверненням до кожного учня:

Заглянь собі в душу.

Поговори з собою.

Думай, товаришу…

Думай – і будуй, і вирощуй хліб, і Людину в собі вирощуй. Щоб через багато віків дивувались люди ділам твоїм. Щоб люди майбутнього тебе вивчали і збагачувались тобою.

Нехай буде в майбутньому благоговіння перед сьогоднішнім днем – високим, наспівним, багатофарбовим..

Минули роки. Теперішні  школярі, гортаючи сторінки Книги Пошани, з повагою згадують перших комунарів: Канєвцеву Тамару Григорівну, Луценко Ларису Олександрівну, Щербу Віктора Степановича, Терещенко Людмилу Сергіївну, Борисенко Олену Олексіївну, Чорну Юлію Петрівну, Демченко Ларису Терентіївну, Ленівенка Валентина Григоровича, Білокриницьку Ліну Григорівну, Мусійка Олександра Івановича, Латая Юрія Миколайовича, Мотриченко Людмилу Олексіївну, Черевко Світлану Олександрівну, Маковецьку Віру Григорівну, Нелюб Надію Яківну, Федорову Людмилу Пилипівну, Малишеву Лідію Миколаївну, Яблуновського Віктора Григоровича, Богданову Людмилу Василівну, Чередниченко Валентину Григорівну, Яценко Світлану Юріївну.

       У 1972 – 1984 роках директором школи працював Бень Василь Васильович.

Він продовжив впровадження в життя кращих педагогічних надбань попередників, забезпечував творчий мікроклімат у колективі, зміцнював матеріальну базу школи. Василь Васильович завжди підтримував новаторські починання педагогів школи, дбав про тісний взаємозв’язок із громадськістю.

      Незабутньою і славною сторінкою в житті навчального закладу став табір праці і відпочинку «Червоні вітрила», який діяв з 1980 року по 1990 рік у селах Вільне і Золотове. Це була справжня школа загартування старшокласників та формування кращих людських якостей. Працювали 4 години на полі, після роботи – відпочинок, конкурси, розваги.

       Завдяки творчому таланту художнього  керівника  Ковальчук Любові Олександрівни душею школи та селища став шкільний хор хлопчиків.   

     У грудні 1984 року   призначена  директором   Гончар Н.О. 

 Гончар Надія Олександрівна у 1974 році закінчила філологічний факультет ДДУ, працювала вчителем російської мови та літератури, пізніше – завідуючою методичним кабінетом Синельниківського відділу освіти. Надія Олександрівна - колишня випускниця цієї школи,  була призначена директором  у грудні 1984 року.

        З   кінця 1988 року по вересень 1989 року тимчасово виконував обов’язки директора вчитель фізики Козак Іван Григорович.  Мудрий, порядний, досвідчений фізик з 32 –річним стажем. Іван Григорович і сьогодні  продовжує працювати в одній із шкіл Запоріжжя.

        Гончар Н.О.  вже 27 років є надійним і вірним керманичем  навчального закладу.. Пережила багато випробувань: і довгі холодні роки, коли діти писали в рукавицях, разом з батьками лагодила розмерзлі труби на даху,  ремонтувала комунікації. Вона втілила в собі кращі риси керівника: принциповість, відвертість, наполегливість, організаторські здібності, мудрість, готовність завжди прийти на допомогу. Під її  керівництвом у школі здійснено капітальний ремонт даху і комунікацій,  газифіковано заклад.

 За багаторічну плідну педагогічну діяльність Надії Олександрівні присвоєно звання «Відмінник освіти України», її ім’я занесено до книги «Лідери освіти Дніпропетровщини».

Змінювалося суспільство, за цей час склалася певна система роботи, спрямована

* на створення сприятливих умов для інтелектуального, духовного, морально – естетичного, фізичного розвитку;

* на виховання національно свідомого громадянина;

* на забезпечення індивідуальних освітніх потреб.

Сьогодні школа пропонує учням різні освітні послуги: профільне навчання, довузівську підготовку, креслення, курси «Художня праця» та «Європейський вибір України» тощо.

Школа пишається випускниками: Третяком Олександром Бірюч Оленою, Зайцем Євгеном, Щербаковою Юлією, Ткачом Станіславом, Ткаченком Сергієм, Оліярник Яною, Гальцевою Анастасією, які успішно продовжують навчання у вищих навчальних закладах.

Кращі учні школи Гальцева Ангеліна, Соложеніцин Сергій, Волошина Дар’я, Кравченко Сергій  стали переможцями районних та учасниками обласних олімпіад, а шкільна команда традиційно посідає 1 місце з предметних олімпіад у районі.

      На базі школи творчо  працюють такі колективи:

екологічна агітбригада (керівник П’янкова Л.М.), яка 8 років поспіль є учасницею  обласних фінальних конкурсів, тричі посідаючи першість. У 2010 році юні екологи стали  переможцями Всеукраїнського конкурсу екологічних  колективів, 

          - гурток комп’ютерної графіки (керівник Третяк О.В.),

           -гурток орнаментального розпису, учасники та випускники якого відомі своїми роботами за межами України.   Демченко Юлія, Погоріла Тетяна, Косенкова Тетяна, Швець Анастасія мають Дипломи лауреатів Міжнародних і Веукраїнських конкурсів. Багаторічна плідна робота  керівника Білокриницької Ліни Григорівни, народного майстра України, самобутньої художниці – чудовий взірець для юних талантів школи;

           - вокальний ансамбль «Світанок» (кер. Дудник С.Б.)

            - музичний театр «Зорецвіт» (кер. Охмак В.В.), лауреати районних та обласних оглядів дитячої творчості;

           - працює філіал районної спортивної школи

        У процесі впровадження демократизації в  управління школою навчальний заклад став відкритим для громадськості.

        За останні роки школа досягла значних успіхів у освітньому процесі. Авторитету школи, однієї з кращих у районі, сприяли самовідданість, закоханість у свою справу, мудрість педагогів старшого покоління: Сови Л.Ф., Герасименко Т.Г., Бойко Г.С., Яценко Г.К., Дворніченко Р.І., Терновенко Н.Я., Геріш О.З., Кравченко Г.Д., Ковері А.К.,Левченко М.І., Грачикова Є.Ф., Бороди В.П., Дмитрієвої Л.Я., Козака І.Г. Зміна, яку вони виховали, продовжує традиції творчої натхненної праці.  Це вчителі: Балицька В.В., Яхновець Ю.О., Букреєва Т.П., Кравець І.М., Закликоцька А.М., П'янкова Л.М., Хохлова О.Л., Прокопенко С.М.,., Хохлов М.О.,Третяк О.В., Бірюч І.Я., Кочерга Л.В., Луценко В.І., Арефіна О.В., Тетерятник Н.І.,  Дудник С.Б., Олійник Л.М., Соколик Л.П., Білокриницька І.М., Поліщук Н.М., Дмитрієва Н.А., Губанова Л.В., Демченко Н.І., Непомнющева І.І., Ярова Н.М., Кязимова Н.К., Писаренко І.Г.

             Сьогодні не можна не радіти з того, що педагогічний колектив поповнюється молодими педагогами, випускниками нашої школи та мешканцями інших регіонів. Не дивлячись на труднощі, пов'язані з відсутністю житла в селищі, вчителями стали випускники школи Прохорова Ю.С., Сиротенко Г.І., Половинченко В.М., Лащенко З.В., Сугак М.І., Кізімір О.В., Екзархова Я. В.. Стали рідними школа, і селище для Немченко Т.В., Олексюк О.М., Цимбал О.С., Ліс А.О. Саме про це пише у своєму вірші Ольга Сергіївна Цимбал, молодий спеціаліст, вчителька початкових класів:

     Ми хочем розпалить багаття

     Надії, віри і добра.

     Зробити беремось багато,

     Досвідченими хочем стати.

     В своїй професії складній,

     На цій дорозі нелегкій

     Ми прагнемо здобуть вершини.

     Своїм натхненням і завзяттям